Пригоди мого братика Микитки

Було це минулого літа у липні.

До мене приїхав мій братик Микитка. Ми у цю хвилину накривали на стіл. Зайшли вони до хати. Сіли ми усією родиною їсти. На столі лежали, з правого боку від тарілки, виделка, а з лівого стояла склянка.

Почав Микита їсти. У тарілці був рис. Раптово рису у тарілці не стало. Зрозуміло: це Микита його з’їв. Ще через декілька хвилин зник сік. Потім не стало й хлопчика. Ми дуже злякалися.

-А де виделка?- запитала в мене мама.

У нас у дворі був курник. Подивилися ми у вікна та нікого не побачили. Потім подивилися ще раз. В цю мить ми помітили нашого братика. В руці у Микитки була виделка. Він вибігав з літньої кухні. На хлопчикові була зелена майка, сині шорти, а на ногах чорні з білими плямами кеди. Він виглядав дуже смішно. В цю мить курник був відкритим. Курки гуляли по двору. В нас були дві курки: одна руда, а друга біла. Микитка почав бігати з виделкою за білою куркою і робив вигляд нібито курку натикає на виделку. Від побаченого ми почали голосно сміятися. Коли курка забігла до курнику, він почав бігати за іншою. За нею він бігав ще смішніше. ніж за першою. Цю курку він ловив за хвіст, лапи, гребень. Ми почали знімати на камери телефонів цю смішинку. І досі в мене є ці світлини. Навіть зараз дивлюся на них і сміюсь.

О-о-о! Як добре ми повеселилися!

Автор: Кисельова Людмила Юріївна, учениця 6-А класу, Донецької ЗОШ №101